Історія Роздольненської ОТГ
Роздольненська об’єднанна територіальна громада Каховського району Херсонсьої області була утворена 29 грудня 2017 року. До громади ввійшли Роздольненська та Чорноморівська сільські ради з населеними пунктами:
Село Роздольне –центр громади, село Вільна Україна, село Чорноморівка.
Поселення Роздольне засноване на початку минулого сторіччя. Перший будинок був побудований на пустирі, тобто на роздоллі. Звідси і пішла назва Роздольне.
У перший, після громадянської війни рік, у висілках Роздольне налічувалось 53 господарства селянського типу, населення складало 224 особи, із них чоловіків 121, жінок 123. Переважна національність – українці.
На початок 1923 року в Роздольному вже мешкало 379 селян. В тому числі : 12 жителі похилого віку (60 і більше років), 165 – діти до 15 років, 98 – молодь до 30 років. На весну 1927 року поселення налічувало 395 жителів.
Зі створенням Кахівського району Роздольне входило до складу Великокахівської сільської ради і визначалось в типах територіальних одиниць, як поселення. Крім Роздольного до цієї сільради входили: село Велика Кахівка (2161 житель), хутір Олешки (51), х. Кислий (34), х. Коробки (89) та передмістя Щеміловка (1448 селян). Віддаленість Роздольного від сільської ради та районного центру складала – 13 кілометрів.
В 1921 році в поселенні з'явився молодий вчитель Семилєтов Іван Васильович і було закладено перший камінь для будівництва школи, а через два роки відбулося її відкриття.
У 1927 у Роздольному отримали високу врожайність зернових культур. 1929 рік став роком масової колективізації. За даними архівних документів на території с. Роздольне було створено колгосп «В ответ на разрыв» (малися на увазі відносини з Англією). Пізніше колгосп став носити ім'я Косарева, потім колгосп «Родина», пізніше – це відділення колгоспу імені XXI партз'їзду КПРС. Головний напрямок виробництва – вирощування зернових культур та бавовни.
У 1933 році на зміну Семилєтову І.В. прийшов директором і учителем Афанасьєв Василь Порфирович. Його першими помічниками були: вчителі Хлистова Віра Павлівна та Шакалова Алла Максимівна. Василь Порфирович посадив біля школи невеликий сад, ніби передбачив, що садівництво стане найперспективнішою справою мешканців села у майбутньому.
Велика Вітчизняна війна не оминула Роздольне. В грізну воєнну годину вітчизну пішли боронити, залишивши село й родину, 42 земляка. З них 23 не повернулися, про місце і час смерті 12 нічого невідомо, 25 нагороджені орденами і медалями.
Не повернулися з поля бою: Андрющенко С.О., Бойко І.І., Бойко Р.Г., Бойко С.Р., Бойко П.С., Горбань О.І., Діденко В.А., Драморецький У.О., Драморецький І.О., Лизун А.П., Легкий Б.Д., Любезний С.С., Любезний А.С., Литвинов Г.Х., Осєнній А.Т., Пуляєв Г.О., Радецький Т.Д., Ратушняк Т.О., Суповський І.Л., Терлецький П.М., Хлистов П.І., Шамановський М.Ф., Шакалов М.К.
Один із сельчан, Бойко Петро Семенович, 1924 року народження визволяв від фашистсько-німецької окупації країни Європи і загинув 25 березня 1945 року біля озера Балатон в Угорщині.
25 ветеранів Великої Вітчизняної війни, мешканців с. Роздольне, були нагороджені орденами і медалями: орденом Червоної Зірки та медаллю «За відвагу» - Голубєв Єрмил Зінов'євич, орденом Слави III ступеню та медаллю «За бойові заслуги» - Радченко Андрій Маркович, орденом Слави III ступеню – Масаликін Іван Єгорович, медалями «За перемогу над Німеччиною» - Баланович Петро Якович, Пахомов Андрій Устинович, Михович Дмитро Степанович, Чальников Василь Андрійович, Кузько Степан Олексійович.
З-го листопада 1943 року Роздольне було визволене від гітлерівських загарбників. Жителі села приступили до відбудови зруйнованого господарства, але труднощі були неймовірні. Повоєнний час – це час ентузіазму, запалу та надій, рвучкий, наповнений працею період. Відбудовували село, заліковували рани землі. Дуже тяжко працювали, не було техніки, всю роботу виконували на конях і вручну, але бажання відроджувати свое село було у кожного. Самовіддано працювали сім'ї: Бойків, Ковалів, Муравських, Шамановських, Діденків та ін.
9 травня 1985 року відбулося перезахоронення знайдених під час закладання саду останків воїнів Червоної Армії, які загинули у вересні 1941 року. Пям'ять про загиблих воїнів, які захищали село від німецько-фашистських загарбників та односельців, що не повернулися з поля бою, увінчена гранітною стелою в центральному сквері села.
Далекий 1951 рік – невеличке степове село Роздольне нараховує 68 дворів, в якому мешкає 250 жителів. На його території успішно працює спеціально-насіневий колгосп «Родина», що забезпечує всю область насінням люцерни та вирощує зернові культури.
В цей період приїхала і залишилась тут на все життя Бойко Валентина Петрівна, яка пропрацювала на цій землі 31 рік. Вона була і агрономом, і рахівником, і керівником відділку колгоспу імені XXI партз'їзду КПРС. В відділку була єдина машина, на якій бездоганно працював Діденко Іван Аврамович.
В 1954 році в селі відкрилася бібліотека, фонд налічував 600 книг. Бібліотекар Швець Ніна Костянтинівна беззмінно відпрацювала в бібліотеці довгих 42 роки.
Минав час. В Роздольному були проведені світло, водопровід, збудували дитячий садок, медичний пункт, магазин. Почали приїжджати нові люди. Більшість з них з Київської області, тому першу із новобудованих вулиць назвали Київською. Відкрили пошту, яку прийняли завідуюча Василенко Надія Яківна та листоноша Шимко Валентина Іванівна, сільський клуб очолила Мінюк Марія Максимівна. На той час сільським медичним працівником працювала Купчик Віра Данилівна, а учителем Бендеберя Ніна Михайлівна.
У 1974 році за рішенням Херсонського обласного виконавчого комітету № 405/19 на території села Роздольне створюється АГРО-ПРОМИСЛОВИЙ САДІВНИЧИЙ КОМПЛЕКС «Краса Херсонщини»
Головний напрямок господарства – інтенсивне садівництво. В створенні та розвитку АПСК прийняла участь вся область. І за короткий строк вдалося закласти сади, промислову базу для переробки і збереження фруктів та іншу інфраструктуру, а найголовніше – створити сприятливі умови для проживання і праці людей.
Господарство очолив Вадим Олександрович Мальт, заслужений агроном України. В Роздольне він був направлений керівництвом партії та уряду країни із села Гаврилівки Ново-Воронцовського району Херсонської області з посади голови колгоспу «Шлях комунізму». На цій посаді за свою сумлінну працю, знання, вміле керівництво, талант Вадим Олександрович у 1966 році отримав медаль «За трудову відзнаку», у 1968 році став заслуженим агрономом України, а у 1971 та 1973 роках держава його відзначила двома орденами Леніна.
Дякуючи організаторським здібностям, закоханий у сільську справу Вадим Олександрович згуртував навколо себе в Роздольному великий колектив однодумців. Серед яких агрономи, інженери, будівельники: Нетіпанова О.К., Куліковський С.О., Симоненко Л.М., Мацкевич К.В.; садоводи: Коваль Т.К., Веретеннік Г.С., Бойко Т.І.; механізатори: Хлистов А.П., Бойко А.Д., водії: Велігошин Л.П., Моть Р.Г.
Господарство будувалося як комплекс по вирощуванню та виробництву фруктів і ягід, здійснювався товарний обробіток, зберігання й технічна переробка плодів. Початок 80-х років – це початок великого будівництва у Роздольному.
Фруктосховище, консервний завод, житлові будинки виростали неймовірними темпами. Сільська лікарська амбулаторія, адмінбудівлі, два дитячі садки на 160 місць кожний.
За активну участь у підготовці шкіл, дошкільних і позашкільних установ до 1980–1981 навчального року В.О. Мальт був нагороджений Грамотою Міністерства освіти УРСР, а в 1984 ролці за успіхи в економічному і соціальному розвитку УРСР йому вручено нагрудний знак «Відмінник народної освіти».
9 вересня 1982 року – дата утворення Роздольненської сільської ради. Вона була виділена із складу Коробківської сільської ради, до якої входила з 1972 року. Перший голова Роздольненської сільської ради – Салюк Тамара Іванівна. В різні роки сільську раду очолювали: Жданов Григорій Володимирович, Шиянюк Юрій В'ячеславович, Кондратьєва Наталія Георгіївна, Рожко Станіслав Петрович, Кондрацький Микола Адольфович, Чубукін Микола Миколайович, Юзвак Андрій Романович, Матковська Олена Олександрівна, Величенко Тетяна Леонідівна, Новаков Микола Вікторович.
26 листопада 1983 року відкрила двері новітня трьохповерхова будівля Роздольненської середньої школи. Цей чудовий палац знань розрахований на 700 учнів. За час існування школа випустила 42 золотих та 22 срібних медалістів, які працюють в різних сферах і галузях Каховського району та займали та займають поважні посади. Це: Рожко Л.В. – колишній директор Роздольненської ЗОШ I-III ст., Чуприна О.П. – директор ДП «Фрідом Фарм – Україна» та ЗАТ «Фрідом Фарм Інтернешнл», Оберемков К.М. – колишній землевпорядник ПП «Фаворит-III», офіцери – працівники правоохоронних і державних органів Яцишена В.В., Стрижеус О.А., Геращенко О.М..
Стали майстрами лікарської справи шановні Рингач Н., Міщенко В.,Волошин Є..
Славляться роздольненські випускники і спортивними досягненнями:Мігель В. – чемпіон України з веслування – I місце, чемпіон СРСР-II місце; Мігель А. – чемпіон України з легкої атлетики - I місце; Костів С – чемпіон Збройних Сил України (військове багатоборство) – I місце; Балун Д – чемпіон України серед інвалідів зору (штовхання ядра) – I місце; Голубенко В – чемпіон України серед допризовної молоді (метання гранати) – I місце; Каправчук Т- чемпіон України (вільна боротьба) – II місце; Гребінь О - чемпіон України (легка атлетика) – II місце; Корецький Р – чемпіон України (легка атлетика) – I місце.
В школі працює 25 педагогічних працівників, із них 10 мають вищу категорію, 4 уч. – I категорію, 8 – мають звання «Старший вчитель», 3 – звання «Вчитель методист». З 25 навчальних кабінетів 16 атестовано на «добре» і «відмінно». Довгі роки не змінним директором школи працювала Міщенко Ганна Миколаївна – відмінник народної освіти, лауреат премії імені Крупської. Корецька Є.Н. – Заслужений вчитель України, Чубукін М.М. – відмінник освіти України. А Рішко Н.П., Кізім Н.І., Смагін Є.Г., Оберемкова К.М. мають звання «Відмінник освіти».
Пройшло декілька років. Назва села залишилася стара, а село стало новим. Та вже селом його і не назвеш. Це справжнє агромістечко: нові будинки, котеджі, 19 багатоповерхових будинків, магазини, дитячі сади. Сюди вклали своє уміння та талант будівельники: Шкляр К.Ф., Пшенична Л.І., Міняйло Ю.В., Марченко А.С., Бергер А.І., Ленко О.О.
90-ті роки стали роками важких випробувань та суттєвих соціально-економічних перетворень. Досвідченому агроному, нині першому заступнику голови правління ПрАТ «Фрідом Фарм Інтернешнл», Медолизу Михайлу Михайловичу, який на той час очолював господарство, разом зі спеціалістами довелося не мало докласти зусиль, щоб зберегти напрацьоване роками.
Село Роздольне сьогодні по-доброму дивує всіх, хто приїздить до нас вперше. Бо це дійсно дивовижно –серед неозорого Таврійського степу раптом побачити білокам'яне газифіковане багатоповерхове містечко із сучасною школою, із вічно-націленим у небо пам'ятником-літаком та романтичним скульптурним ансамблем, із асфальтованими вулицями, анфіладами добротних котеджів.
Роздольне налічує 2152 жителля. Поважною часткою громади є багатодітні родини, що зростили троє і більше дітей. Скільки ж треба материнських і батьківських сил, ласки і любові, щоб ростити і виховувати дітей справжніми людьми! Це сім'ї: Марковець О.М., Петрової Н.О., Мельник Т.О., Мудрянинець Т.А., Бутенко Т.С., Гриб О.В., Гайденко Т.М., Жупини Н.А., Левченко А.Ю., Мар'їної Н.І., Рак В.І., Ревякіної Н.О., Шидловської О.П..
Звання матері – героїні присвоєно державою Котельницькій Ганні Яківні, Баланович Риммі Тимофіївні, Юзвак Світлані Олександрівні.
Пишається роздольненський рід старійшинами села. Це: Гончарук Ольга Терентіївна, Ратіна Надія Григорівна.
Особлива гордість роздольненців – Баграєв Микола Георгійович, який після закінчення Херсонського сільськогосподарського інституту розпочав свою трудову діяльність старшим інженером відділу капітального будівництва АПСК «Краса Херсонщини». В Роздольному він очолив первинну комсомольську організацію і вперше проявив свої організаторські здібності. Його подальший шлях: це робота другим та першим секретарем Каховського міськкому комсомолу, потім Каховський міськвиконком, організація і проведення Міжнародних фестивалів «Таврійські Ігри» та «Чорноморські Ігри», президент ЗАТ «Таврійські Ігри», Народний депутат України 4-го, 5-го та 6-го скликань. З 2002 року Баграєв М.Г. активний політик в питаннях свободи слова та інформації, успішний медіадіяч та шоу-бізнесмен. Він ініціатор та співзасновник музичних каналів М1, М2, радіостанцій «Русское радио Украина», «Хіт ФМ», «Кіс ФМ», «Радіо Рокс».
Микола Георгійович – заслужений діяч мистецтв України, нагороджений орденом «За заслуги» III ступеню.
Приємно, що поруч з нами живе така творча особистість, як художник-пейзажист Мисов Євген Сергійович, який народився у Росії, на Смоленщині, у районному центрі Холм, що за 40 км. від місця де бере початок Дніпро. З 1980 року він живе і працює вчителем образотворчого мистецтва у с. Роздольне. І хоч не мало вже літ прожив Євген Сергійович на Херсонщині, і не одну картину написав із пейзажами Таврійського краю. Його роботи із зображенням соборів, монастирів, церков притягують велич'ю та красою і їх хочеться споглядати довго-довго. Вражає аскетизм, суворість, багатогранність та привабливість стародавньої архітектури, проймаєшся святістю, світлою благодаттю. Мрія Євгена Сергійовича це відобразити вигляди монастирів, в яких він побував. Вистави з його роботами з успіхом проходили у Смоленську, Вологді, Каховці, Новій Каховці, Скадовську та рідному місті Холм.
Євген Сергійович володіє неабияким талантом. Він пише вірші та захоплюється геральдикою.
Роздольне – це велика рукотворна спадщина, що залишив нам радгоспно-колгоспний час. Майже на трьох тисячах гектарів землі господарюють ПП «Фаворит-III» (Леонтюк С.В.), ТОВ «Геліос-1» (Горстка Ю.В.), ПП «Каховка-Агро» (Могила А.В.), ФГ «ЮКАС+Т» (Степанян С.Г.), ПП «Трилан» (Дорош Р.В.), ПП «Арія-2» (Беджанов С.А.), ФГ «Діана-Агро» (Князян С.С.) та інші.
Населення Роздольного обслуговують 7 торгівельних закладів, комунальні послуги надає ПП «Ш.А.Н.С.», яке очолює депутат районної ради Новаков М.В., працює відділення поштового зв'язку, сільський будинок культури, дошкільний навчальний заклад «Яблунька» - завідувач Голубенко Н.В., де 78 малюків виховують досвідчені вихователі: Девлиш З.А., Савицька О.Н., Феоктистова І.М., Шандарчук О.І., Ліщук Л.М..
Село Вільна Україна - оаза серед вільного південного степу, розташована на відстані 15 км від Роздольного. Тут мешкає 280 селян.
Поселення Вільна Україна також засноване на початку минулого сторічча. Першими жителями були сім'ї Міненок, Кожушко, Слабоспіцьких, Подерни, Василенки.
У 1921 році у висілках Вільна Україна налічується 13 господарств, в яких мешкає 56 селян (26 чоловіків та 30 жінок). Віддаленість від райцентру 18 кілометрів, а від Любимівської сільської ради – 19 кілометрів.
На той час до цієї сільської ради крім села Любимівка та Вільної України входили ще чотири поселення - висілки: Вільне Запоріжжя (14 господарств, 72 мешканця), Зелений Під (55/296), Ново-Українка (29/129) та Петро-Павлівка (36/174).
Зі створенням у 1932 році радгоспу «Червоний Перекоп» в Вільній Україні відкривається його відділення № 4.
У 1951 році село почало розбудовуватися за рахунок переселенців таких, як Корнак, Бочковський, Янда, Михальчук. З'явилися будівлі птахоферми, ферми КРХ (завідувач Дикун), конюшні (завідувач Навечера П.П.), магазину, контори. У 1954-55 роках побудували сільський клуб, в якому відкрилася бібліотека, (завідувач Бесседін В.).
У 1968 році збудовано дитячий садок, в якому працювали Олішевська Ф., Іващенко В., Дундук Н..
У 1970 році після будівництва Каховського Магістрального каналу створено радгосп ім. Блюхера, який об'єднав с. Архангельську Слободу і с. Вільну Україну. Керуючим відділенням радгоспу став Шелєпін П.П. в подальшому Скиба В.П. (інвалід Великої Вітчизняної війни).
У 1970 році в селі збудовано їдальню і 2 гуртожитки. Запрацювала початкова школа. Учителі – Сич В.О., Гей Г., Шайко Р.Й., Херуненко В.Ф. Згодом створено дві механізаторські бригади, які очолювали Чубій А.П., Шпагін М.М. (на цей час голова первинної ветеранської організації с. В. Україна). Під керівництвом агронома Малого Г.О. на радгоспних полях вирощувалися високоврожайні зернові, рицина, соняшник, але найбільшою гордістю селян були солодкі велетенські кавуни.
Село Вільна Україна в різні часи свого існування входило до складу слідуючих сільських рад: Любімівської, Ново-Української, Червоно-Перекопської, Дудчинської, Слобідської та Роздольненської.
Вільна Україна розташована на землях, які мають багату історію прадавніх народів. Тут археологами досліджені поховання доби бронзи, часів скіфів, сарматів та кочівників XI – XIII ст. н.е. А в скіфському похованні IV ст. н. е. виявлено понад 100 золотих прикрас жіночого вбрання. Ці знахідки дали змогу вченим археологам реконструювати парадний головний убір знатної скіф'янки.
В селі функціонують два магазини, які обслуговують ПП Масюткіни, фельдшерсько-акушерський пункт, бібліотека, сільський клуб, курсують автобуси до районного центру.
Завдяки спільним зусиллям та порозумінню із комунальниками, в селі встановлено частотний перетворювач, а в кожному домогосподарстві встановлено лічильник води, тому водопостачання отримується цілодобово за єдиним тарифом. Крім того всі вулиці (Каховська, Першотравнева та Центральна) асфальтовані та освітлені ліхтарями, які жителі встановили за свій кошт.
Ініціативи депутатів сільської ради Вознюк С.М., Шпагіна Д.М., членів виконкому Степаняна С.Г.,Воропаєва Д,М., яким не байдуже майбутнє села, активно підтримуються громадою. Вільна Україна продовжує жити і процвітати, молодь залишається в селі, народжуються діти, вирішуються проблеми соціально-культурного розвитку села.
Село Чорноморівка - центр сільської ради до об’днання. Знаходиться в південній частині Причорноморської низини на лівому березі нижньої течії річки Дніпро в 25-ти км південніше від міста Каховка.Площа населеного пункту - 66,1 га.
Чорноморівка заснована у 1897 році.
На землях де зараз розташована Чорноморівська сільська рада на прикінці ХІХ сторіччя утворилися хутори Чорноморські, Кушилі, Пусте. В спогадах селян залишилася і перша назва поселення Табунне.
Попередньо ці землі належали поміщику Мордвинову і значились, як Восьма економія. Селяни тут постійно не жили, а лише приїздили навесні засівати наділи та восени збирати врожай. Потім почали потроху зводити землянки. Більша частина переселенців була з Нової Маячки, яким у 1917 році була надана земля у власність. Серед перших поселенців були: Василенки, Погорільці, Забари, Корнієнки, Фисини, Болдарєви, Костіни, Десни, Дяченки, Хохулі, Крамаренки, Барани, Шевченки, Марченки, Годили, Мусієнки, Чорнобаї, Гузі, Костирі. Всі господарювали самостійно.
У 1928 році був заснований СОЗ "Жовтневий хлібороб". На час його заснування об'єднались сімдесят сімей: середняків (20 чоловік) і бідняків (360 чоловік), яким було надано 2400 га земельних угідь. Його організаторами були Куліда Федір та Костін Іван. Першим десятником від радянської влади був Костін Іван Захарович.
На 01.03.1923 року в поселенні Чорноморські (Чорноморські хутори) мешкало 476 селян, переважна більшість яких – були українці. Зі створенням Кахівського району п. Чорноморські ввійшло до складу Наталівської сільської ради.
У 1927 році висілок Чорноморський налічує 101 господарство, з яких 2 неселянського типу. Кількість населення складає: 272 чоловіка та 272 жінки, разом – 544 мешканця. Відстань до райцентру 21 км., до Наталівської сільської ради 9 км.
Згідно протоколу засідання технічної наради при Каховському районному земельному відділі «Про стан агрономічної та зоотехнічної допомоги населенню і підсумки сільськогосподарського конкурсу» від 3 липня 1926 року «представить к получению премий по конкурсу сельського хозяйства:
...5. Посёлок «Черноморский», группа 23-к премии 1-го разряда по п. 4 – за образование посёлка, устройство водоснабжения, постройку школы, организацию скотоводческого товарищества, потребительского общества, и по п. 6 – за осуществление общественного севооборота с хорошим содержанием паропропашного клина, в котором до 30 % площади под чистым паром».
На 19 січня 1929 року за громадою пос. Чорноморський налічується 1666 га земель. У цьому ж році в Чорономорівці утворюється сільська рада, яка діє в складі Каховського району до 1955 року. За цей час Чорноморівська сільська громада об'єднувала чотири населених пункти: Чорноморівку, Роздольне, Вільне Запоріжжя та Зелений Лагер. Згідно територіального устрою до 1954 року Чорноморівка обумовлюється як «село», а інші населенні пункти як селища або «посьолки». З 1954 року всі вони визначаються селами.
До утворення Чорноморівської сільської ради висілок Роздольне (244 мешканця) входило до складу Велико-Кахівської сільської ради, висілки Зелений Лагер № 1 (458 селян) та Зелений Лагер № 3 (299 мешканців) входили до Любимо-Павлівської сільради, а Вільне Запоріжжя (72 селянина) до Любимівської сільської ради.
У тридцяті роки минулого сторіччя в кожному з чотирьох поселень створюються сільськогосподарські артілі. В Чорноморівці – колгосп «Жовтневий хлібороб», в Роздольному - «Родіна», в Зеленому Лагері – «Шлях хлібороба» та в Вільному Запоріжжі – «Нова Зоря».
У 1932 році у селі було відкрито дитячі ясла. Вперше її очоліла Паролова Г.. В 1965 році побудовано нову будівлю дитячого садка «Орлятко». В різні роки завідували закладом Баран Л.Г., Єрохіна Л.М., Кравчук М.І.,Діденко М.В., Хаміцевич Г.П. З 1996 року по 2012 рік завідувачем працювала – Капусткіна Л.Д.
У 1935 році в Чорноморівці відкрито фельдшерсько-акушерський пункт. З 1940 по 1982 роки фельдшерську справу добре виконував Оробєй Леонід Федорович, а його надійною помічницею – акушеркою була дружина Оробєй Ганна Арсентіївна. Гідним продовжувачем їх справи стала Ляшенко Наталія Іванівна, яка пропрацювала фельдшером з 1982 по 2008 рік. Після неї посаду обрала молодий спеціаліст Стоноженко Альона Анатоліївна.
У 1931 році в Чорноморівці відкрився сільський клуб, а з 1956 року при ньому відчинила двері сільська бібліотека. Першим завідувачем була Ільїна Л.
Першим головою Чорноморівської сільської ради був обраний Марченко М.А.. В подальші роки сільськими головами обирались Рашевський М.О., Хруслов І.Ф., Хлистов П.Д..
Не минула стороною село і Велика Вітчизняна війна. Чорноморівка була окупована 10 жовтня 1941року, а визволена лише в 1943 році. В Німеччину було вивезено біля 20 чоловік, повернулися не всі.
Практично немає села в Україні де б не височів обеліск Слави загиблим в роки Великої Вітзичняної війни. Є такий обеліск і в Чорноморівці. На його гранітній плиті викарбовані імена наших односельців, які загинули захищаючи Батьківщину. Воювали вони хоробро.
Бичковський Дмитро Михайлович починав війну із партизанського загону, воював у славетному з'єднанні Федорова. Під Бобруйськом одержав контузію, його комісували, але продовжував воювати. Дійшов до Праги.
Василенко Михайло Якович, снайпер, воював на Кавказі, в Будапешті. Нагороджений двома орденами Червоного Прапора та медаллю "За взяття Будапешта".
Митяєв Петро Семенович, брав участь у тяжких боях за острів Тулуза. Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеню та багатьма медалями.
Рашевський Микола Олексійович, учасник бойових дій на Курській дузі, де відбулася найбільша в історії воєнна танкова битва. Наводив мости, розміновував лінії полів, ходив у розвідку. Першу медаль "За відвагу" одержав за бої під Курськом, другу медаль "За бойові заслуги" одержав за взяття в полон "язика" – німецького обер-лейтенанта під Мозирем.
Сидоренко Василь Юхимович, воював під Москвою, був в оточенні шість місяців. За вдалу розвідку нагороджений медаллю "За відвагу". Дійшов до Чехословаччини.
Костін Іван Захарович, всю війну пройшов кулеметником. Брав участь у штурмі Берліна. Нагороджений багатьма медалями.
Годило Дмитро Іванович ще підлітком був вивезений до Германії де перебував в двох концентраційних таборах Маутхаузен та Гузен. Має статус «Жертва нацистських переслідувань».
У1979 році мешканець села Чорноморівка Тарапон В.П., копаючи свою присадибну ділянку, знайшов у землі пляшку, всередині якої був папірець. Записка була написана олівцем на закривавленому шматочку паперу, квапливим почерком. Ось її зміст: " Хто знайде цю записку, той хай знає, що в цьому селі спустився десант на чолі з Васею Чевдуровим, а також - Гена Максимов, Микола Захватов, Зоя Миролюбова та Алла Михайлова. Коли ми приземлилися, німці відкрили стрілянину, Васю і Гену було вбито. Залишилося нас троє. Ми оточені. До останього патрона билися. Загинули Захватов Микола й Михайлова Алла. Залишилася тільки я, Зоя. Коли закінчу записку, я застрілю себе, щоб не потрапити до рук німцям. Прощайте, друзі..."
З цієї записки стало відомо про загиблих бійців. За ініціативи бібліотекаря села Болдарєвої Валентини Василівни та на зібрані мешканцями Чорноморівки кошти на обеліску Слави було встановлено додаткову меморіальну дошку з прізвищами героїв - десантників.
Після визволення населених пунктів від ворога в колгоспах Чорноморівської територіальної громади, як і в інших селах району, йшла робота по відновленню колективних господарств, тваринницьких ферм, проведенню посівних та пожнивних робіт.
Згідно доповідної записки завідуючого Каховського райземвідділу Чепинського від 24.04.1945 року: «В период уборки значительная часть колхозников и колхозниц, трактористов и комбайнеров добились высоких показателей производительности труда. К примеру: колхозница колхоза «Жовтневий хлібороб» Чернобаева Ольга выкашивала коровами ежедневно 5 га при норме 3 га, в том же колхозе колхозница Ильина Анастасия сбрасывала с лобогрейки ежедневно 5 – 6 га».
В той же час проводилось відновлення і ремонтні роботи господарських та житлових будівель, шляхів і мостів. Не відставали від дорослих і учні Чорноморівської неповно-середньої школи. Учень Єложенко Іван з березня по 18 травня 1946 року знищив 1 100 ховрахів, Григорець Семен – 750 ховрахів, Ляшенко Іван – 600 ховрахів. Також вони взяли на себе зобов'язання довести рахунок знищених ховрахів до 3 000 штук кожний. Чорноморівське сільське споживче товариство преміювало учнів по 2 кг цукру та 3 метри мануфактури.
На початку п'ятдесятих років проводиться перша хвиля укрупнення колективних господарств. Колгоспи «Шлях хлібороба» та «Нова зоря» з'єднуються з колгоспом «Жовтневий хлібороб» в одне господарство імені Микити Сергійовича Хрущова. Пізніше колгосп «Родіна» входить до складу колгоспу ім. Малєнкова.
Завзято працювала огородня бригада колгоспу імені Хрущова (на фото початку п'ятдесятих років минулого сторіччя в центрі – бригадир Ляшенко К.А., передовики - Десна К.Ф., Марченко Г, Баран М.Є., Самойло Ф, Бронік О.). «Перший хліб – державі» - під таким лозунгом у ті часи проходили жнива (на фото зліва – Голівець Г.П., голова колгоспу ім. Хрущова, в центрі – перший секретар райкому партії Рой, зправа – парторг колгоспу ім. Хрущова – Василенко Михайло Якович). В колгоспі діяла пожежна бригада, начальником якої був Василенко М.Я.
Першим головою колгоспу ім. Хрущова був обраний Філь Федір Миколайович. Також головами колгоспу до 1959 року працювали Дудка І., Забара, Ляшенко А.А., Пугач, Голівець Г.П., Шкарбан.
В 50-тих роках Чорноморівка складалася з трьох вулиць. В ці ж роки в селі з'явилося освітлення: в 1952 році від двигуна, в 1957 – від Каховської ГЕС. У 1955 році була створена Семенівська сільська рада і с. Чорноморівка, Зелений Лагер та Вільне запоряжжя ввійшли до складу її територіальної громади.
В 1959 році відбулася друга хвиля укрупнення колгоспів: Колгосп ім. Хрущова входить до складу в колгоспу "Україна" з центром у селі Семенівка. На той час колгоспники вирощували такі культури: жито, пшеницю, ячмінь, овес, кукурудзу, горох, рапс, рицину, городні та баштанні культури, яблука і виноград. Господарство було багатогалузевим. В ньому вирощували: велику рогату худобу, вівців, свиней, курей. В бригаді, розташованій в с. Чорноморівка, було одинадцять тракторів, п'ять зернових комбайнів, в тому числі 2-КУ і 3-ККХ, та три силосних комбайни.
В 70-х роках під час будівництва зрошувальної системи с. Зелений табір було розселене по селам Семенівка та Чорноморівка.
В 1977 році утворюється колгосп "Чорноморівський", головою якого був обраний Нікітченко Микола Сергійович. Він народився 07.10.1941 року в с. Лук'янівка Каховського району Херсонської області. У 1956 році Нікітченко закінчив школу №3 м. Каховка, у 1960 році – Каховський радгосп-технікум. З 1960 по 1967 роки навчався заочно в Херсонському сільськогосподарському інституті та одночасно працював завідуючим відділом Каховського міськкому комсомолу. З 1967 по 1974 роки працював заступником голови та секретарем парткому колгоспу «Україна» в с. Семенівка. З 1974 по 1977 роки - голова колгоспу «Україна».З 1977 по 1999 роки - голова колгоспу «Чорноморівський». За роки його керівництва село зростало та розквітало. Були побудовані та введені в дію виробничий комплекс по відгодівлі великої рогатої худоби на 10 тис. голів, кормозавод, прекрасна двухповерхова будівля середньої школи, ФАП. Збудовано більше ста житлових будинків, з'явилося чотири нові вулиці. Всі вулиці в селі були заасфальтовані та освітлені. Колгосп спеціалізувався на вирощуванні яловичини. Заслуги Миколи Сергійовича перед Вітчизною відзначені урядовими нагородами. А саме: двома орденами Трудового Червоного прапора, орденом Знак Пошани, медалями «За трудову відзнаку» та «Трудову доблесть».
Славилася Чорноморівка своїми доблесними трудівниками.
Гузь Раїса Степанівна, оператор міжгосподарського комплексу, нагороджена орденом Дружби народів.
Єложенко Іван Кирилович, механізатор, нагороджений орденами Трудового Червоного прапора та Знак Пошани.
Ляшенко Іван Костянтинович, механізатор, нагороджений орденами Трудової слави ІІІ ступеня та Знак Пошани, медаллю «За доблесну працю».
Зозуля Василь Петрович, механізатор, кавалер орденів Трудової Слави ІІ та ІІІ ступенів, Заслужений працівник сільського господарства України.
Куліда Ніна Михайлівна, доярка - п'ятитисячниця, нагороджена орденом Знак Пошани.
Кабанчук Леонід Дмитрович, механізатор, нагороджений орденом Трудової слави ІІІ ступеня.
Також урядом були відзначені члени колгоспу Болдарь Н.І., Колпак М.М., Мар'янич Г.М., Мусата Ф., Попович Г., Реут Т.І., СамойловаМ.І., Уманський В.В..
В 1993-1996 роках відбулося розпаювання землі. Власниками земельних паїв стали 596 чоловік, в тому числі і педагоги та інші працівники соціально-комунальної сфери. Кожне домогосподарство отримало в користування для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки в розмірі 0,71 га.
У 2001 році колгосп "Чорноморівський" припинив своє існування.
Зараз на території села працюють ПВКП "Русь" (Шелестов В.В.), ПП "Восток-Агро" (Панков В.М.), ДП "Югагрофорс" (Купенко В.В.), ППСГК "Зорецвіт" (Король В.В., Мунтян В.Л.), ТОВ "Луч Агро – Плюс"( Городецький Є.Є., Мундя М.В), ПП Козирь Є.В., ПП «Віксан» (Саніна М.Г.), ФГ «Ніта+» (Герич М.М), ФГ «Ірбіс» (Баклан Р.Л.), ПП «Герич» ( Герич М.М.), ФГ «Саілпан» (Саніна Л.П.), ФГ «Анна» (Мігель В.В.), ФГ «Явір» (Шилко О.І.), ТОВ "Судносервіс" (Хлань С.В.), ТОВ «Агротеко» (Шелестов В.В.), 57одноосібників. Головною продукцією товаровиробників є соя, пшениця, ячмінь, соняшник, кукурудза та овочеві культури.
В 2002 році за рішенням Верховної Ради України вдруге в історії створено Чорноморівську сільську раду. Першим головою якої обрана Єрьоменко Галина Іванівна. Також на цій посаді працювали з 2006 по 2009 рік Величко Олександр Васильович та Стасюк Оксана Михайлівна. А з 2009 року двічі селяни обирали сільським головою Гузя Володимира Вікторовича. Після приєднання до Роздольненської сільської ради він виконує обов’язки старости.
Неординарним був і розвиток освіти на селі. У 1929 році була заснована початкова школа. Першим її вчителем був Крамаренко Іван Васильович. Школа розміщувалася у звичайній хаті - землянці. Після війни в школі працювали: Крамаренко Ольга Григорівна, Гришко Марія Василівна та Хохуля М.Ф. Діти навчалися до п'ятого класу. У 5-7 класи ходили до Наталівської семирічки, а у 8-10 - до Червоноперекопської середньої школи.
У післявоєнні роки школою завідував Леоненко Микола Петрович (доктор філологічних наук), а одним з його помічників була дружина - Євдокія Петрівна. Під керівництвом Герберша Йосипа Абрамовича у 1948 році пройшла реконструкція колишнього амбару (зернового складу) під нове шкільне приміщення. У 1951 році школа стала семирічкою, а в 1960 - восьмирічкою. В той час в ній навчалося 77 учнів під вихованням 10 вчителів. Директорами школи в різні часи працювали Фисина Д.С., Чиненко К.І., Баранов Л.П., Дорош В.М. В 1984 році побудовано нову двоповерхову будівлю школи, на той час в ній навчалося близько 250 дітей. З 1996 року школа отримала статус середньої.
Двадцять років (1984 - 2004 рік) школу очолювала Воробйова Раїса Миколаївна, яка народилася 01 лютого 1956 року в селі Миколаївка Іванівського району Херсонської області. Після закінчення школи, а потім Бериславського педагогічного училища вона працювала вчителем початкових класів в с. Фрунзе Іванівського району. В 1978 році прийшла вчителем географії та історії в с. Чорноморівка, паралельно навчаючись в Мелітопольському педінституті, а потім в Київському педагогічному інституті ім. Горького на факультеті іноземних мов. Відмінник освіти України, вчитель-методист, лауреат (ІІ місце) Всеукраїнського конкурсу «Учитель року 2003» в номінації «Географія». Вона не лише була мудрим керівником, прекрасним педагогом та чудовою людиною, а й творчою особистістю. З під її пера вийшли збірки віршів: «Обереги», «Одкровення» (2000 рік), «Провесінь надій» (2003 р.), «Підзимки» та «Ля-мінор» (2005р).
Зі стін школи вийшло шість медалістів: Воробйова М.О., Малєєва Т.Ю., Зайцева М.В., Ляшенко Т.А., Павлюк С.О., Славінський В.О.. З 2004 року директором школи працює Загорулько Микола Миколайоваич. На даний час в ній навчається 88 дітей та працює дружній колектив з 16 вчителів. На початку 2012 року в школі створений Чорноморівський курінь козачат, які захоплено ввійшли до справ відродження Українського козацтва.
Афганістан - це слово відлунює гарматні залпи і жахіття війни. Серед тих, хто пройшов це, є і наші земляки. Кабанчук Анатолій Петрович – повний кавалер медалей «За заслуги І - ІІІ ступенів, нагороджений срібним хрестом «За звитягу»,інвалід бойових дій Кравченко В.С., Ковтун С. М.,Ліщук С.В та Яковенко С.А.
Та серед них залишиться на віки першим - Кусайко Анатолій Олексійович. Він народився 23.12.1963 року в селі Хустянка Буринського району на Сумщині. Починаючи із сьомого класу, Анатолій під час літніх канікул прий¬мав участь у збиранні врожаю. До призову на військову службу він працював у колгоспі трактористом. Захоплювався радіотехнікою та музикою.
27 березня 1981 року Анатолія призвали на строкову військову службу. Розпочав він її в туркменському місті Кизил-Арваті на кордоні з Афганістаном.
Після довгого очікування батькам прийшов лист від Анатолія, в якому він писав, що служить у складі військового оркестру. Але насправді він проходив службу там, де йшла війна — в Афганістані. Водій БМП, рядовий Кусайко Анатолій, служив добросо¬вісно і старанно. Техніку тримав у відмінному стані, завжди на ходу. В скрутних обставинах проявляв винахідливість, стійкість і мужність.
Про це свідчить лист командира в/ч 39676 підполковника Борзих батькам Анатолія: «Вашего сына Кусайко Анатолия Алексеевича всегда отличало исключительное мужество... в сложной боевой обстановке он всегда проявлял высокие моральные качества, стремился искренне помочь товарищам по оружию. Вражеская пуля оборвала жизнь Анатолия. Весь личный состав глубоко скорбит по Вашему сыну и своему боевому товарищу...»
У червні 2006 року на будівлі школи було встановлено меморіальну дошку на честь загиблого воїна, а вулиці в селі, де він проживав, було присвоєно ім'я Кусайка О.А..
На сьогодні в селі Чорноморівка 10 вулиць, проживає – 949 жителів. Поважною часткою громади є багатодітні родини, що зростили п'ятеро і більше дітей. Скільки ж треба материнських і батьківських сил, ласки і любові, щоб зростити і виховати дітей справжніми людьми! Це - сім'ї Болдарєвої Л.Г., Гавришко С.В., Зозулі В.Г., Куніцької В.І., Млавець К.Ю., Сегляник П.Д..
В 2012 році урядом України присвоєно звання «Мати-героїня» - Мильо Ганні Федорівні та Срібній Наталії Петрівні.
Населення Чорноморівки обслуговують два торгівельні заклади - Чорноморівський ХОП (Гузь Н.Л.) та ПП Баклан І.Л., комунальні послуги надає Чорноморівське СКП, якеочолює Срібний Г.І. Працює поштове відділення зв'язку (Болдарєва С.В.) та сільський клуб (Жилка О.С.). Будівлі, в яких вони працюють були побудовані у 1970 році.
Свого часу поблизу Чорноморівки радянськими археологами були досліджені кургани з захороненням епохи міді-бронзи (ІІІ-ІІ тисячоліття до н.е.) скіфів, та кочівників ХІ-ХІІІ ст. н. ери.
